ТАУЖНЕ

      Жителі села були кріпаками графа Мечислава Потоцького. За переказами він дав селу німецьку назву "таузенд" (тисяча, так як воно нібито складало тисячне по рахунку село в його володіннях). За іншою версією назва пішла від того, що для заселення сюди було перевезено з інших маєтків Потоцького тисячу кріпаків. Перша писемна згадка - 1756 рік.

      За інвентарною книгою в 1845р. в селі проживало з дітьми: чоловіків - 1666, жінок - 963. З наявних дворів - 74 були так звані тяглові, 175 - піші, 32 - городники, 4 - бездомні. Загальна кількість землі в маєтку складала 7085,5 десятин. З неї у селян знаходилось орної - 1546 десятин, садибної і городньої - 165 десятин, сінокісної - 498 десятин. Після довгих митарств та зволікань тільки 8 грудня 1869 р. селяни добились затвердження Викупного акту на землю і так зване визволення від кріпосної залежності. Таужне було в складі Вільховецького маєтку графині Марії Строганової. Після ліквідації кріпосного права село входило до складу Троянівської волості Балтського повіту Подільської губернії.

      У 1869р. в с.Таужному засновано початкове народне училище. На його утримання казна виділяла 226 крб., а сільська община - 238 крб. В училищі в той рік навчалось 60 хлопчиків і 7 дівчаток. Закінчили відповідний курс тільки 9 хлопчиків. Учителькою була Вікторія Іванівна Вітвицька, яка закінчила курс Тульчинського єпархіального жіночого училища. Закону Божого навчав юних таужненців священик Макарій Іванович Сендерко.

      У 1927р. утворено перший колгосп ім.10-річчя Жовтня, яке очолив В.М.Рибчак. В колгосп вступило лише 17 чоловік. Було усуспільнено 92 га землі. У 1930 р. кількість колгоспів збільшилась до 4. У 1950р. відбулось об'єднання трьох колгоспів. А в 1958р. до них приєднався колгосп імені Горького. Укрупнене господарство мало в користуванні 5897 га землі, 40 тракторів, 30 автомашин, 630 корів, 4100 свиней. Колгосп очолювали І.М.Когут, В.І.Корніцький, В.І.Каракоша, М.Ф.Ковтанюк та ін.

      Під час німецько-фашистської окупації в селі діяла підпільна диверсійна група під керівництвом молодшого лейтенанта Червоної Армії А.І.Смілянця і секретаря комсомольської організації С.М.Соломка. Юні патріоти проводили агітаційну роботу серед населення, збирали зброю і харчі для партизанів. Вороги викрили групу і влітку 1942р. усіх її членів розстріляли.

      На фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 1000 чоловік, з них 450 загинуло. В центрі села побудовано меморіальний комплекс загиблим бійцям, підпільникам і партизанам.

      В Таужному діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадкаса, заклади торгівлі і громадського харчування, млин і олійня.

     У 1860р. збудовано дерев'яний Свято-Успенський храм. У 1895 році відкрито іконно-книжкову лавку. Після проголошення незалежності України збудовано новий православний храм. Він постав у своїй величі і красі поруч з автошляхом Гайворон - Ульяновка.

      У Таужному у 1959 році працював учителем Василь Стус. Поет страдницької долі у 1985 році помер в одному з пермських таборів. За поетичну збірку "Дорога болю" Василю Стусу посмертно присвоєно звання лауреата Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка. Одна з вулиць села носить його ім'я.

      Село має автобусне сполучення з Києвом, Одесою, Кіровоградом, Черніговом, Миколаєвом, Хмельницьким, Вінницею, Уманню.

      Таужненській сільській раді підпорядковані села Тракт і Червоні Маяки. У травні 2004р. на залізничній станції Таужна пущено в дію сучасний потужний автоматизований асфальтний завод. Його продукція відправлялася на спорудження автобану Київ-Одеса.

      В Таужному функціонують ТОВ "Воля" (1060 га), 15 фермерів (понад 2000 га), 500 одноосібників (1133 га землі). Для працівників соціальної сфери виділено 241 га орної землі.

 

Т р а к т

      Село, розташоване на території Таужненської сільської ради. Прилягає до лісового урочища «Тараново» Вільховецького лісництва. Дати заснування не встановлено.

      Як стверджують місцеві жителі назва села походить від трактиру, який у XIX столітті стояв тут на транзитному шляху Гайворон - Голованівськ - Первомайськ. Нині будується нова споруда під розміщення офісу Вільховецького лісництва. Через с.Тракт пролягає автошлях Гайворон - Ульяновка.

      Уродженець села - член Національної спілки художників України Леонід Ванденко, працює в художній майстерні у м.Одесі.

 

Ч е р в о н і   М а я к и

      Село, розташоване на території Таужненської сільської ради, на залізничній станції Таужне, біля лісового урочища "Тараново". Тут функціонує сучасний асфальтобетонний завод, який належить філії Гайворонський райавтодор. Село з'єднане асфальтною дорогою з автошляхом Гайворон - Ульяновка.

 

Олександр ТРАЧУК

...СПОГАДИ...

      ...Любов до свободи і  відстоювання  своїх прав завжди було в крові таужненців. Відстоювали своє право наші люди не кулаками, а булавами. Були тут свої звичаї. Коли парубок з одного кутка ішов до дівчини на другий куток, то мусив ставити хлопцям доброго могорича, щоб дозволили йому зустрічатися з дівчиною, а якщо не погоджувався він на таку пропозицію, то бов’язково його били булавами. Коли били, то могли і покалічити.

      Так склалося, що в північній стороні села жили сильніші люди і завжди били і калічили тих хлопців і чоловіків, які жили в південній частині. Слабших стали називати калічанами, а частину села, де вони проживали – "калічівка". Сильна половина стала називатися –"булавки". Слава про сильних людей йшла далеко за межі села і району. Тут жили дуже хлібосольні люди. Існував такий звичай: коли кликали до хати гостей, обов'язково треба було заходити і ні в якому разі не відмовляти господарю, інакше будуть бити, за те, що неповажають господаря. Коли пригощали  чаркою, треба було пити, щоб не били за те, що не поважають хату. Коли вже пили багато, без міри, то також били, щоб знали міру. Коли господиня подавала до столу страви, треба було куштувати, а не сидіти склавши руки, бо могли побити за те, що не шанували господиню.

      Давно те все минуло, вже встигло стати легендою, яку переказують з покоління в покоління, обов’язково в кінці підкреслюючи: тож коли кличуть до хати, обов'язково зайдіть, бо можуть бити; коли наливають чарку, обов'язково пийте, хоч пригубіть, а найголовніше - в усьому знайте міру і не забувайте дякувати. Слава про людей з булавою надійно закріпилася за жителями села."Це булавки!" – говорять про таужненців. 

     Тож  ми вас запрошуємо до нашого села. Не бійтеся, ніхто тут нікого не б'є, але головне правило залишається в силі — поважайте людей і в усьому знайте міру. Ми пишаємося своїм селом і своїми людьми. Живуть тут дуже гарні, дружні і працьовиті люди. Все вони роблять гарно, на совість: будинки будують, хліб вирощують, дітей виховують і душевно відпочивають.

____________________